Історія

Друк PDF

Зоологічний музей Київського національного університету імені Тараса Шевченка, будучи навчальною лабораторією біологічного факультету, водночас є нині найстарішим музеєм столиці України. Його було засновано ще наприкінці 1800-х рр. як зоологічний кабінет Волинського ліцею у м. Кремeнці. Людиною, яка впорядкувала його перші колекції і завідувала ним протягом майже чверть століття був усесвітньовідомий вчений професор ботаніки та зоології Кременецького ліцею В.-Г. Бессер, котрий розпочав свою працю в Кременці 1809 р. Завдяки своїм своїм видатним організаторським здібностям, вчений зібрав у зоологічному кабінеті Кременецького ліцею унікальні колекції, насамперед комах, з усіх частин світу. Помічником Бессера у збиранні фауністичного матеріалу став викладач малювання ліцею А.Л. Андржейовський. Він як і Бессер (а іноді і разом з останнім) здійснив задля збирання зоологічного та ботанічного матеріалу далекі експедиції Правабережною Україною, а згодом перебрав на себе функції завідувача Зоологічного кабінету. Отже, від часів Бессера й Андржейовського, тобто 1809-1830-х рр. , колекції музею представляли не тільки місцеву, але й світову фауну, збірка Музею вже тоді досягла еталонного у світовій науці рівня. Таким чином, на момент переводу до Києва у 1833-1834 рр. Зоологічний музей як установа мав велике наукове та просвітницьке значення, його фонди 1835 р. налічували 28947 особин тварин, які належали до 13664 видів. Уzoomuseum exposition 300x200же тоді видатне значення мали колекції безхребетних тварин, зокрема, комах та молюсків, які містили відповідно 11221 та 1893 види. Після звільнення у другій половині 1830-х рр. з Київського університету спочатку Бессера, а згодом, внаслідок боротьби з польським патріотичним рухом та усунення з Київського університету усіх викладачів Волинського ліцею, А.Л. Андржейовського нова хвиля піднесення роботи Музею припадає на 1842-1862 рр., коли його очолював К.Ф. Кесслер. Завдяки останньому набули фундаментальності фондові колекції хребетних тварин, зокрема, фауни України (насамперед, її центральних, а також південних теренів, зокрема, Криму), було створено експозицію Зоокабінету у Головному корпусі університету на Володимирській вулиці. Особливо зросли колекції птахів та риб. Ці колекції стали матеріалом для написання Кесслером своїх класичних праць із фауни та зоогеографії України, і таким чином поклали точки відліку для вивчення її фауни хребетних і набули усесвітнього значення. Водночас фауні безхребетних тварин приділялось дуже мало уваги. Зоомузей виконував у ті часи роль методологічного центру викладання природничих дисциплін у гімназіях Київського навчального округу. Для обміну вчителями інформацією про свою працю Кесслером було скликано при Університеті два з’їзди вчителів природничих наук гімназій та вищих навчальних закладів Київського навчального округу.. За часів Кесслера Зоомузей обростає безліччю кореспондентів і стає науковим центром, який і формально, і неформально об’єднував природознавців на теренах України, котрі входили до складу Російської імперії.


Друга половина ХІХ ст. та перші 15 років ХХ ст. відзначилась у розвитку Музею пануванням порівняльно-анатомічних, ембріологічних та гідробіологічних досліджень. Завдяки подвижницькій праці О.О. Ковалевського, М.В. Бобрецького, В.К. Совинського, а згодом і О.О. Коротнєва було закладено фонди морських та прісноводних безхребетних тварин. Колекції, зібрані ними у далеких та близьких морях, послужили працівникам Зоомузею для створення класичних праць з порівняльної анатомії та ембріології безхребетних тварин, основні положення яких вивчаються і донині у середніх школах України та у відповідних курсах в усіх вищих навчальних закладах світу. Дослідження працівників Музею у цей час дали великий поштовх розвиткові теорії еволюції. У другій половині ХІХ — на початку ХХ ст. експедиційні дослідження Музею досягли, завдяки праці О.О. Ковалевського, В.К. та В.В. Совинських, О.О. Коротнєва, В.О. Караваєва озера Байкалу, Великих Зондських островів, Баренцевого моря та інших віддалених куточків земної кулі. Велику працю з упорядкування та збереження збірок Зоокабінету провадив О.М. Паульсон. Накопичені колекції та невтомна праця з їх упорядкування дозволили ще у ХІХ ст. зробити експозицію університетського Зоокабінету загальноприступною для відвідувачів. Водночас із середини 1880-х по 1916 рр. надходження колекційного матеріалу до Зоокабінету Імператорського Київського університету мали нерегулярний характер. Системних досліджень наземної фауни у цей час у музеї не провадилось. Тож невипадково саме ці роки вважали часами застою у його розвитку. Під час Першої світової війни 1915 р. Музей було евакуйовано до Саратова. Після повернення додому він тільки у 1917 р. розпочав відновлювати свою експозицію та наново упорядковувати фондові колекції. Незважаючи на несприятливі матеріальні обставини доби Незалежності експозицію було відновлено і саме улітку-восени 1918 р. в незалежній Українській Державі Музей знову відчинив двері для широкої публіки, яка потужним потоком наповнила експозицію. У добу Незалежності 1917-1921 рр. Музей стає ініціатором багатьох цінних починань у справі вивчення фауни України, видатна роль у цьому належала С.Ю. Кушакевичу. У радянський час після ліквідації Київського університету, Музей, опинився у складі створеного натомість Київського інституту народної освіти (КІНО). У складі КІНО Зоомузей не розвивався, цього не потребував новий заклад, де читання курсу зоології було значно скорочено. Хронічна нестача у КІНО коштів на зарплату призвела до того, що працівники колишнього університетського Зоомузею масово переходили на роботу до Української академії наук, передаючи до Зоомузею УАН свої колекційні матеріали. Та незважаючи на майже п’ятнадцятирічні КІНО-поневіряння, Зоомузей вижив як окремий просвітницький та науковий підрозділ і дочекався часів, коли 1933 р. радянська влада змушена була відновити Київський університет. У складі відновленого Університету Зоомузей, який пам’ятав ще праісторію своєї Alma mater, посів почесне місце серед наукових підрозділів новоутвореного біологічного факультету. У статусі навчальної лабораторії Музей перебуває у складі біофаку і донині. Нетривала за часом праця Музею у відновленому Університеті перед Другою світовою війною ознаменувалась грандіозним припливом колекційного матеріалу, небаченим від часів Байкальських експедицій початку ХХ ст. розмахом експедиційної роботи та постановкою нової великої багатопланової експозиції. Усе це в першу чергу стало можливим, завдяки великій організаційній роботі, яку провадив директор музею В.М. Артоболевський, який обіймав цю посаду з початку 1920-х рр. Величезні надходження колекційного матеріалу відбувались насамперед, внаслідок подарунків та придбання музеєм приватних збірок. У 1936-1940 р. видатний український ентомолог Л.А. Шелюжко подарував Музеєві свою унікальну колекцію метеликів Палеарктики, котра на той момент налічувала близько 350000 особин та містила велику кількість типового матеріалу. Водночас матеріал з метеликів, який було зібрано в експедиціях музею у 1936-1939 рр. налічував загалом 47500 особин. Придбання колекції Шелюжка надзвичайно зміцнило збірки Музею, до яких потужним потоком у ці роки влилось понад 30 приватних збірок різних груп комах. з-поміж останніх виділялись збірки О.В. Ксенжопольського, Ф.Ф. Вайдінгера, О.П. Кришталя, М.С. Образцова, П.І. Трусевича, В. Храневича та інших. Завдяки цьому об’єднана колекція лускокрилих музею 1941 р. налічувала понад півмільйона (!) одиниць зберігання. Поза метеликами було придбано ще понад 175000 особин представників інших груп комах. Великий колекційний матеріал з усіх класів хребетних тварин та комах надходив і завдяки експедиціям як в усі куточки України, так і на Памір, в Азербайджан, Казахстан, Вірменію. Видатну роль у створенні в музеї фондових колекцій та експозиції хребетних тварин відіграли тоді В.М. Артоболевський (подарував велику власну збірку з понад 5000 особин), О.Б. Кістяківський та М.А. Воїнственський (птахи), О.П. Корнєєв (ссавці), І.О. Цемш (земноводні та плазуни), а у створенні фондової колекції та експозиції комах, поруч з Л.А. Шелюжком, — праця М.С. Образцова та К.Л. Шишкіна. Протягом якихось восьми передвоєнних років музейні збірки збагатились на 800000 (!) особин тварин. На 1941 р. колекції Зоологічного музею Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка налічували понад 2,5 млн. одиниць зберігання, однак під час німецько-фашистської навали Музей не було евакуйовано, і він став військовим трофеєм загарбників. До Німеччини його не було вивезено одразу швидше за все тому, що при колекіях залишились частина з тих, хто їх збирав та впорядковував — Л.А. Шелюжко, С.М. Образцов, Н.С. Павлицька, і він продовжував працювати у зачиненому німцями університеті (згідно з гітлерівською державною доктриною, українці права на вищу освіту не мали). Однак колекція, надбана копіткою працею українських, російських, польських учених, серед яких було багато вихідців з Німеччини, не дісталась загарбникові, і величезна більшість музейного зібрання загинула у полум’ї пожежі Головного корпусу університету під час вигнання німецької залоги з центральної частини Києва на початку листопада 1943 р. Заціліла у вогні воєнних пожарищ Києва тільки знаменита колекція метеликів Палеарктики Л.А. Шелюжка, яку перед відступом було вивезено німцями на Захід. По війні її зі Східної Прусії було перевезено до Москви, а звідти, завдяки надзвичайним зусиллям М.А. Воїнственського вдалось повернути до Києва і на її основі відродити університетський Зоомузей. У поверненні колекції до Києва взяв участь і один з її збирачів В.В. Совинський, який першим з українських учених довідався про перебування зібрання у Москві і сповістив про це Київський університет. Головна заслуга у справі повоєнного відродження Музею належала його довголітньому директорові В.М. Артоболевському. При цьому слід нагадати, що з доброго десятка університетських музеїв, які загинули в полум’ї війни, відродитись та ще й набути тієї ж ваги, що й до війни, зміг тільки Зоологічний. У 1945-1970 рр. цінні колекції для Музею було зібрано як у далеких океанічних експедиціях, так і в поїздках працівників Музею до Центральної Азії, Закавказзя, на Далекий Схід та в Амурську область Росії, в усі куточки України. Винятково цінні подарунки надійшли з музеїв Західної України, незначна частина — з музеїв Москви, Ленінграда, Харкова, Одеси. На відшкодування збитків, які зазнав музей у війні, йому було передано низку румунських ентомологічних колекцій з Бухареста, серед яких особливу наукову цінність становлять колекція палеарктичних жуків Марку — Пенеке, значна частина якої представляє фауну нинішньої Чернівецької обл. України та збірку тропічних метеликів. Це дозволило до початку 1970-х рр. сформувати видатну за науковою та художньою вартістю експозицію, яка налічує нині понад 5,5 тис. видів з усіх зоогеографічних областей земної кулі. Чільне місце в експозиції належить відділам птахів (рідкісний добір особин-альбіносів представників різних рядів, чудова збірка колібрі, горобцеподібних світової фауни, чучело вимерлого мандрівного голуба), ссавців (кістяки фінвала, кашалота, Стеллерової морської корови, індійського слона, унікальна колекція сумчастих, однопрохідних та гризунів тощо), молюсків та комах (серед останніх особливо вирізняються вітрини, присвячені світовій фауні метеликів, а також справжні шедеври таксидермічного мистецтва — створені К.Л. Шишкіним вітрини, присвячені мінливості та індивідуальному розвиткові комах, життєдіяльності свійських комах та комах — шкідників сільського і лісового господарства). По смерті 1952 р. В.М. Артоболевського Зоомузеєм послідовно керували О.П. Корнєєв (1952-1965 рр.), Ю.Й. Пащенко (1965-1974), а з 1974 по 1993 рр. — Л.М. Писарєва. Протягом цих років, особливо з початку 1970-х рр. головну увагу було приділено поповненню експозиції, фондових колекцій. Причому слід звернути особливу увагу на те, що, окрім самих працівників музею, великі внески в поповнення фондових та експозиційних колекцій робили як працівники кафедри зоології хребетних тварин, так і колеги з інших наукових установ України і з-за кордону. Колекції, які збирали у 1950-1980-і працівники кафедри зоології безхребетних тварин накопичувались до середини 1980-х рр. у Лабораторії екології та токсикології біологічного факультету, після чого за ініціативою М.М. Біляшівського їх було передано загальним масивом до Зоомузею. У середині 1970-х — у першій половині 1980-х рр. експедиційна діяльність Музею, яка провадилась винятково державним коштом, була адміністративно обмежена областями центру та півдня України. З початком періоду т. зв. перебудови, коли адміністративні обмеження було послаблено працівники музею здійснили низку далеких експедиційних мандрівок як по Україні (у Карпати, Крим, придунайські райони Одещини, на Вінничину, Миколаївщину, Житомирщину, Київщину тощо), так і в інші краї колишнього Радянського Союзу: Азербайджан, Грузію, Казахстан, у Росію — на Північний Кавказ та Забайкалля, у Ленінградську область. У цей час експедиції провадились як державним, так і приватним коштом. У формуванні колекцій птахів у цей час активну участь брали О.Б. Кістяківський, Л.О. та Л.І. Смогоржевські, М.А. Воїнственський, Л.М. Прокопчук, В.М. Бондаренко, О.З. Яценя, О.М. Цвелих, Ю.О. Волненко, В.М. Лоскот, В.А. Мельничук та інші. Своєю фундаментальністю фондові збірки та експозиція ссавців зобов’язані О.П. Корнєєву, Л.М. Писарєвій, Ж.В. Розорі, В.М. Бондаренкові, який став ініціатором створення експозиції китоподібних, В.О. Межжеріну, Ю.О. Волненкові, Т.І.Дятловій. Головна роль у створенні колекцій риб, амфібій та плазунів належить Ю.Й. Пащенкові, О.Б. Чернишову, якому Музей зобов’язаний також чудовою експозицією морських коралів та губок, В.М. Бондаренкові, Л.О. Смогоржевському. Експозицію ракоподібних прикрасили збори В.М. Титаря. Зібрання метеликів музею збагатилось працею О.П. Кришталя, З.Ф. Ключко, І.І. Мазепи, І.Ю. Костюка, подарунками Ю.П. Некрутенка, І.Г. Плюща, Ю.І. Будашкіна (Карадазький природний заповідник), К.О. Єфетова (Сімферополь). Поповнили колекцію і внески російських вчених О.Г. Горбунова, О.Д. Кондратьєва та В.К. Тузова з Москви, В.В. Тихонова із П’ятигорська, а також доброго колеги Музею з Естонської Республіки Я.Р. Війдалеппа. У зібранні жуків до репараційних колекцій додались чудові збори О.П. Кришталя (велика частина яких визначена О.Л. Крижановським із Ленінграда), Н.Д. Глобової, В.Г. Доліна, М.М. Біляшівського, І.Ю. Костюка. Обширну колекцію водних жуків фауни Палеарктики подарував Музеєві В.М. Грама із Харкова. Багаторазові подарунки невеликих серій водних жуків із різних місць Євразії склали поважний внесок у фондову збірку твердокрилих А.А. Петренка та В.М. Єрмоленка. Цінним набутком колекцій музею стали подарунки В.П. Мельничука, Ю.В. Дубровського, І.В. Довгаля, М.О. Нестерова, А.С. Котлярчука, О.В. Пучкова, М.С. Храпенкова, П.М. Шешурака (Ніжин), О.Ф. Бартєнєва (Харків), В.К. Цицюри (Житомир) та багатьох інших українських ентомологів. Колекція жуків збагачувалась також подарунками колег з багатьох країв колишнього Союзу: О.Д. Кондратьєва з Москви, Є.В. Ішкова з Казахстану, Д.Ю. Павлова з Туркменистану, білоруського вченого О.Р. Александровича. Винятково цінні подарунки паратипів водних жуків описаних ним з фауни Туреччини, Ізраїлю, Греції було подаровано Музеєві австрійським ентомологом Г. Вевалькою. Колекції перетинчастокрилих поставили у Музеї М.Д. Зерова, В.М. Єрмоленко, клопів — В. Пучков, комарів-довгоногів Є.М. Савченко. Водночас слід зауважити, що поїздки з науковою метою в музеї Москви та Ленінграда, на наукові конференції провадились переважно коштом працівників Музею, або громадських організацій, зокрема Українського ентомологічного товариства.
У новітню добу незалежності нашої Батьківщини діяльність Музею набула нових рис, позначених динамізмом. Столичний, а згодом і національний статус Київського університету повернув Музей у центр уваги вчених з багатьох країн світу, контакти з якими з часу здобуття незалежності здійснюються навпрямки без будь-чийого посередництва навіть всередині країни. Здобуття свободи творчості дозволяє провадити плідну й тісну співпрацю з колегами не тільки з держав, які утворились на місці Радянського Союзу, а й з ученими Заходу, діалог з якими був перерваний у радянські часи. Нині працівники Музею відвідують наукові установи й колег не тільки з Росії, але й з Німеччини, Бельгії та низки інших країн. Експедиції, які, як і відрядження провадяться нині винятково приватним коштом, або за гроші благодійних фондів (Фонд Сороса, Німецька служба академічних обмінів та інші) не звузили своєї географії, а охоплюють і нині Далекий Схід та Забайкалля Російської Федерації, держави Центральної Азії, всі регіони України. 1993 р. Зоомузей очолила його довголітній працівник Ж.В. Розора, яка керує ним і донині. Вболівання за збереженість колекцій, відповідальність та вимогливість у роботі, доброта у ставленні до колег, колосальна працездатність та ентузіазм Жанни Василівни згуртували колектив, і дозволили Музеєві під її началом перебороти усі труднощі першого десятиліття існування нашої держави. Найтяжчі випробування, які випали на долю Музею не тільки не зломили прагнення колег до творчості, котра на думку В.І. Вернадського має за першооснову демократію, а й посилила його. Поступово із закладу, який радянською системою організації науки було витіснено на периферію наукового процесу, Зоологічний музей Київського національного університету імені Тараса Шевченка перетворився на об’єднавчий центр просвіти, наукової творчості та громадської активності вчених. Процес, який розпочався у добу перебудови, набув втілення у конкретних справах на межі тисячоліть.
По смерті 1996 р. Л.О. Смогоржевського об’єднана кафедра зоології більше не робить суттєвого внеску у збагачення музейних збірок, і у збиранні колекційного матеріалу Зоомузей став цілковито самостійним закладом. Але фондові та експозиційні колекції Музею, як і раніше, збагачуються, завдяки невтомній праці як самих працівників Музею, так і всіх, хто навколо нього об’єднався. Так, великі надходження до колекції лускокрилих забезпечила копітка праця І.Ю. Костюка, О.В. Бідзілі, М.І. Головушкіна, З.Ф. Ключко, а також подарунки Є.В. Рутьяна, Ю.П. Некрутенка, І.Г. Плюща, Ю.І. Будашкіна (Карадазький природний заповідник). Не припинився потік подарунків та обмінів із закордонними колегами, зокрема російськими вченими Р.В. Яковлєвим з Барнаула, В. Дубатоловим та С.В. Василенком з Новосибірська, В.В. Тихоновим з П’ятигорська, — Р.Я. Війдалеппом з Естонії, М. Науманном з Бонна, (Німеччина) та багатьох-багатьох інших кореспондентів музею. Колекцію твердокрилих поповнили збори М.М. Біляшівського, О.В. Бідзілі, подарунки Ю.Г. Тютюнника, П.М. Шешурака (Ніжин), надходження типового матеріалу від Г. Фері з Берліна та інших колег. У батрахо-герпетологічній збірці найбільше відчутний внесок В.Є. Куриленка, колекції птахів суттєво зросли за рахунок зборів Л.О. Смогоржевського, М.І. Головушкіна, Л.М. Прокопчук, О.М. Цвелиха. До орнітологічної та теріологічної колекцій регулярно надходить матеріал із Київського зоопарку, що має місце у діяльності Музею ще від початку ХХ ст. Колекції Зоомузею Київського університету, зареєстровані в усіх каталогах зоологічних колекцій світу, починаючи з минулого століття, і в останні роки широко опрацьовують вчені з Німеччини, Росії, США, Естонії, Чехїї, Словаччини, Фінляндії, Білорусі, Австрії, Данії, Угорщини, Польщі, Болгарії, Італії та інших країн. Нині до складу музею входять теріологічний (близько 7,8 тис. одиниць зберігання), орнітологічний (близько 18 тис. одиниць зберігання), герпето-батрахо-іхтіологічний (близько 5 тис. одиниць зберігання) відділи, відділ безхребетних тварин, колекції якого налічують близько 668 тис. одиниць зберігання, та експозиційний відділ, де експонуються найвидатніші колекційні зразки з усіх попередніх відділів. Унікальність збірок музею, які нині налічують близько 700 тис. одиниць зберігання, полягає:
1) у тому, що як в експозиції, так і у фондових колекціях представлено фауну img 5432 300x200всіх зоогеографічних областей та більшості провінцій земної кулі, зокрема наявні унікальні за таксономічним складом колекції з Палеарктичної, Неотропічної, Індо-Малайської, Австралійської, Новозеландської зоогеографічної областей, яких не має решта музеїв України, Що ж до представництва фауни Палеарктики, то з низки таксонів колекції Зоомузею Київського університету перевершують не тільки вітчизняні музеї, але й музеї багатьох країн світу (останнє, зокрема, стосується колекції метеликів, мишоподібних гризунів, колекції гнізд та оологічної колекції птахів). В експозиції та фондах музею представлено всі основні типи та класи, а також провідні ряди та родини, а для птахів та ссавців і роди, світової фауни. Все це, а також величезний загальний об'єм колекцій дає змогу провадити викладання дисциплін зоологічного циклу у Київському університеті імені Тараса Шевченка, зокрема й для студентів-іноземців з усіх континентів Землі та провадити наукову працю із систематики, зоогеографії й екології тварин на рівні світових стандартів. Таким чином, музей є одним з небагатьох в Україні еколого-просвітніх осередків, де екологічну освіту учнівської молоді та широкого загалу можна провадити у контексті як проблем з довкіллям у нашій країні, так і глобальних екологічних проблем, згідно з міжнародними зобов'язаннями України;
2) у надзвичайному багатстві колекцій фауни України, які було зібрано протягом останнього століття і які становлять “документований звіт” про моніторинг фауни нашої країни; особливої ваги надає цьому “звітові” велике представництво у колекціях матеріалу, зібраного до тотальних змін ландшафтів країни та генофонду багатьох видів під впливом хімізації сільського господарства, створення на річках каскадів водосховищ та масового спрямлення річкових русел, посиленої урбанізації довкілля у 1960-1980-х рр., а також наслідків аварії на ЧАЕС; зокрема, колекції розкривають еволюцію фауни одного з найдавніших слов'янських міст світу, столиці України — Києва;
3) у наявності типового матеріалу таксонів видового та підвидового рангів у колекціях метеликів, жуків, двокрилих, мишоподібних гризунів, горобцеподібних птахів (всього представлено типи 67 видів та 246 підвидів; колекція типового матеріалу і зараз поповнюється за рахунок не тільки праці українських науковців, зокрема, працівників нашого музею, але й завдяки надходженням від науковців з Німеччини, Росії, Естонії), а також наявності у колекціях видів-ендеміків України, що дає особливо цінний матеріал для вивчення цих видів, за існування яких Україна несе відповідальність перед світовою спільнотою;
4) у наявності величезних колекцій “червонокнижних " видів, зокрема, у теріологічному відділі колекції налічують 30 видів, внесених до “Червоної книги України”, та 46 видів з "Червоної книги МСОП"; в орнітологічному відділі це, відповідно, 60 та 7 видів; у колекції плазунів це — 3 і 12 видів; у колекціях земноводних — 4 і 1 вид; у колекції риб — 9 та 2 види, а в колекціях безхребетних тварин зберігаються екземпляри 83 видів з "Червоної книги України" та 40 видів з "Червоної книги МСОП";
5) у наявності унікальних за повнотою порівняльно-анатомічних колекцій, колекцій з мінливості тварин, колекцій різноманітних шкідливих та корисних для господарства людини тварин, що дає змогу викладачам університету та інших вищих та середніх навчальних закладів читати на винятково високому науковому рівні курси з порівняльної анатомії хребетних тварин, загальної та популяційної генетики, еволюційного вчення, а також прикладних зоологічних дисциплін; сільськогосподарської, лісової та медико-ветеринарної ентомології, мисливствознавства тощо. Подібних можливостей для вивчення перелічених теоретичних та прикладних дисциплін не дає відвідувачеві у нашій країні жоден інший музейний заклад чи якась інша наукова установа;
6) у наявності величезної експозиції, де представлено 5,5 тис. видів світової фауни від губок до людиноподібних мавп і від фінвала до колібрі та землерийок;
7) експонати музею є унікальними у нашій країні взірцями таксидермічного мистецтва, що створює основу для розвитку цієї галузі мистецтва в Україні так само, як існування картинних галерей дає основу для розвитку малярства;
8) у музеї експонується найбільша в Україні збірка полотен найкращого художника-анімаліста України Г.Н. Глікмана.
Не припиняється наукова та просвітницька праця Музею. Тільки за роки незалежності працівниками музею захищено одну кандидатську дисертацію, видруковано понад 50 наукових праць, описано 10 видів та 2 підвиди метеликів, 1 вид жуків. За участі працівників музею видано 5 фундаментальних каталогів фондових колекцій, а також чотири монографії (у співавторстві). Велику участь у розвитку видавничої справи в Музеї у новітню добу незалежності має діяльність В.В. Чиколовця, М.І. Головушкіна та О.В. Бідзілі . Протягом 1930-1950-х рр. Зоологічний музей Київського університету імені Тараса Шевченка видавав свій збірник наукових праць, 2002 р. видання збірника відновлено. На колекціях Зоомузею написано десятки кандидатських та докторських дисертацій в Україні та за її межами. Праця аспірантів з колекціями Музею давно стала неперервним процесом. Зростає науковий потенціал колективу Музею. Від кінця 1990-х рр. розпочався процес, зворотній до того, який мав місце після встановлення радянської влади: Зоомузей Університету, завдяки стабільнішому за Національну академію наук становищу, став притягальним центром для музейних працівників НАН України. Так, нині в Зоомузеї Київського національного університету працює працюють два колишні фахівці Зоологічного музею НАН України — канд. біол. н. О.Є. Зиков та М.І. Головушкін. І для працівників самого біологічного факультету Музей має таку ж притягальну силу. Зокрема, постійне місце роботи у Музеї має співробітник екологічної лабораторії факультету канд. біол. н. О.В. Бідзіля. Тісна співпраця єднає Зоомузей Київського національного університету імені Тараса Шевченка з колегами з установ Національної академії наук України, а також із наукових установ Харкова, Карадазького заповідника, Ніжина, Львова, Запоріжжя, Одеси та інших наукових центрів України. Підсумком цих контактів стала велика кількість наукових статей та низка монографій. Такий же сталий характер притаманний плідній науковій співпраці працівників Музею із закордонними колегами.
В аудиторіях Зоомузею на його колекціях провадять практичні заняття та читають теоретичні курси для студентів біологічного факультету. Це насамперед загальні курси зоології безхребетних та зоології хребетних тварин і практичні заняття до них; спецкурси кафедри зоології із зоогеографії, іхтіології, орнітології великий практикум із зоології тощо. У роботі зі студентами у музейних аудиторіях протягом року бере участь увесь викладацький склад кафедри зоології. Активно співпрацює із Музеєм у ділянці викладання зоогеографії географічний факультет університету. Основи знань про тваринний світ закріплюють в експозиції студенти факультетів соціології та психології, історичного, філософського. Щороку музей відвідує близько 2000 чол., провадяться не тільки заняття студентів університету, але й Національного педагогічного університету ім. М.П. Драгоманова, Національного аграрного університету, Переяслав-Хмельницького педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди, а також гімназій, ліцеїв, технікумів, інших середніх навчальних закладів столиці та з усіх кутків України. Щороку на базі Зоомузею КНУ готується до загальнодержавних олімпіад знань з біології команда столиці України, багато з учасників цих навчальних зборів згодом вигравало не тільки загальнодержавні, але й усесвтні олімпіади подібного профілю. Видатне значення у побудові в нашій країні громадянського суспільства Музей здобув від часів, коли його стіни у "червоному" корпусі ставали притулком для Ініціативної комісії Дня Біолога, свята, яке мало стверджувати людську гідність біологів, як людей, чий фах у радянському суспільстві здавався владі і багатьом непрестижним. У часи перебудови та у новітню добу незалежності Музей став відомим центром природо- та пам’яткоохоронного руху. Тут, зокрема протягом трьох років на початку ХХІ ст. проходило редагування "Національної доповіді про стан навколишнього природного середовища в Україні".
Зоомузей залишається донині винятково цінною науково-інформаційною системою, послугами якої залюбки користуються фахівці народного господарства, зокрема освітяни, спеціалісти сільського та лісового господарства, медики, а також всі аматори вивчення природи. Вже протягом останнього півстоліття вченими наукових закладів України та фахівцями Музею на основі його колекцій написано десятки науково-популярних книжок для широкого загалу. І цього року на основі зібрання Музею готуються до друку кілька грунтовних науково-популярних видань. Всі ці передумови дозволили протягом 1999-2002 рр. провести комп’ютеризацію музею, закупити холодильні камери, які дозволили загалом вирішити питання збереженням свіжого та фондового колекційного матеріалу в умовах, коли застосування отрутохімікатів небажане, внаслідок наближеності навчальних аудиторій. 2001 року за ініціативою Ж.В. Розори та особистої підтримки ректора Університету академіка В.В. Скопенка було розпочато розширення експозиції Музею: новий зал птахів має розміститись у сусідній аудиторії, де перед тим розташовувались перенесені нині до відбудованих оранжерейних приміщень ботсаду колекції університетського ботанічного музею. Таким чином після реконструкції експозиція Музею охоплюватиме всі приміщення на третьому поверсі лівого крила з фасаду Головного корпусу Університету. 16 жовтня 2003 р. почалось перенесення експозиційних колекцій птахів до нової зали, і разом з цим припинила своє існування стара експозиція, яку відвідувачі музею з усіх кінців світу (між ними багато видатних вчених та державних діячів) бачили протягом другої половини бурхливого в історії України ХХ ст. На фотографії колективу Музею, вміщеній у цій книжці, ви бачите нас, його працівників, у старій експозиції напередодні цієї видатної події. Новий орнітологічний зал має відчинитись до 170-річчя Університету.
Протягом своєї понад 175-річної історії Зоомузей Київського університету як заклад здобув непересічні заслуги перед світовою наукою. Він став робочим місцем для таких всесвітньовідомих вчених як В. Г. Бессер, А.Л. Андржейовський, О.Ф. Міддендорф, К.Ф. Кесслер, О.О. Ковалевський, М.О. Кричагін, О.М. Паульсон, М.В. Бобрецький, О.О. Коротнєв, В.К. Совинський, В.О. Караваєв, С.Ю. КушакевичВ.В. Совинський, І.А. Цемш, В.М. Артоболевський, О.Б. Кістяківський, Л.А. Шелюжко, М.С. Образцов, Є.М. Савченко, М.А. Воїнственський, О.П. Корнєєв, Л.О. Смогоржевський, В.І. Таращук, Ю.Й. Пащенко та багато інших. Працівникам музею належить честь наукового відкриття та повномасштабного опису фауни України, зокрема, Волині, Поділля, її центральної частини, степової зони та Криму. Значний внесок Зоомузею Київського університету і у створення зоогеографічної карти світу. Так само величезні заслуги працівників у вивченні світової ентомофауни від західноєвропейських теренів до Далекого Сходу Росії, Паміру, Азербайджану, Туркменистану, Сибіру, Північної Африки, Індонезії, Південної Америки, світової фауни прісних та морських вод (зокрема Дніпра, озера Байкал, Середземного, Червоного, Чорного, Азовського, Каспійського морів тощо), фауни риб, птахів та мишоподібних гризунів Палеарктики. До здобутків музею, безперечно, належить створення сучасних засад еволюційного вчення та з'ясування важливих закономірностей онтогенезу тварин, значний внесок в теорію походження багатоклітинних організмів, відкриття механізму роботи зябрових покришок у риб, Працівниками музею було закладено підвалини для викладання окремих теоретичних та прикладних зоологічних дисциплін не тільки в Україні, але й в усій Російській імперії, а згодом і в усьому СРСР, а також — основи таксидермічної справи у зоомузеях України (А.Б. Шустерус, О.Д. та Н.Т. Лубкіни, К.Л. Шишкін, Н.С. Павлицька, В.М. Бондаренко, В.О. Антонович, Ю.О. Волненко, Г.В. Сележинський, М. Чиченюк, М.І. Головушкін). Перу вчених, які працювали у музеї належить багато класичних праць із систематики, морфології, ембріології тварин тощо. Праця Зоомузею дала потужний поступ просвіті в Україні, одні з перших підручників із зоології російською та українською мовами були написані його директорами.
Протягом 1834-2003 рр. Київський університет кілька разів переривав своє існування, але Зоомузей Університету проіснував усі ці роки без жодної перерви, що свідчить про високу наукову та культурну цінність закладу, яку добре усвідомлювали всі влади, котрі протягом цього часу керували Україною. Його колекції мають видатне науково-культурне значення. І Зоологічний музей Київського університету імені Тараса Шевченка як унікальний науковий заклад заслуговує на внесення до реєстру наукових об'єктів, що становлять національне надбання.
Матеріали до цього нарису з історії Зоомузею Київського національного університету імені Тараса Шевченка підготував його працівник М.М. Біляшівський.